Loading…
 

Енциклопедія мігруючих видів диких тварин України

Енциклопедія мігруючих видів диких тварин України

Вступ

Міграції тварин (від латинського слова migratio – переселення) – це періодичні або нерегулярні переміщення представників фауни на більш-менш значні відстані (переміщення з верхніх шарів ґрунту в нижні чи з сонячної галявини в тінь дерев не можна назвати міграціями). Найвідомішими є міграції птахів, під час яких особини декотрих видів можуть перелітати тільки в одному напрямку на відстані понад 20 тис. км.
Існує кілька причин, які зумовлюють сезонні переміщення тварин. Найбільш значущою з них є зміна умов їхнього перебування, що зазвичай призводить до скорочення кормової бази. Зрозуміло, що в тих природних зонах, де відбуваються кардинальні сезонні зміни (температурного режиму, появи снігового чи льодового покриву, тривалі періоди посух чи повеней тощо), міграційні переміщення є звичайним явищем. Навпаки, у стабільних, малозмінних екосистемах (наприклад, у вологому тропічному лісі) місцеві тварини зазвичай все життя проводять на одних і тих самих територіях. Хоча туди можуть тимчасово переміщуватися тварини з інших регіонів.
Другою причиною міграцій деяких тварин, які можна назвати репродукційними, є зміна фаз життєвого циклу: їхні переміщення пов’язані з розмноженням, тобто більшу частину життя тварини проводять в одному районі, а репродуктивний період – в іншому.
Міграційні переміщення властиві представникам майже всіх вищих таксонів тварин – від комах до ссавців.
Доволі масові міграції здійснюють кажани, утім відстані, на які вони мігрують, на порядки менші порівняно з птахами. Переміщення кажанів є малопомітними через їхній нічний спосіб життя. Під час сезонних перельотів кажани утворюють міграційні потоки вздовж екологічних бар’єрів (берегів морів та великих прісноводних водойм). Деякі види кажанів (нетопир лісовий, вечірниця руда та інші) щорічно мігрують з України на відстань понад 1000 км: частина з них проводить зиму в Греції та Туреччині. Терміни їхніх міграцій загалом збігаються зі строками перельотів птахів: восени кажани в умовах України мігрують до районів зимівлі протягом серпня – жовтня, а весною повертаються упродовж березня – травня. Міграційні переміщення цих тварин спричинені, як і у більшості інших мігрантів (на відміну від репродукційних міграцій), зміною умов існування (для кажанів – це настання холодного періоду). Але якщо більша частина тварин-мігрантів залишає райони перебування через дефіцит кормових ресурсів, який настає зі зміною річних сезонів, то для кажанів першопричина полягає в іншому: є думка, що вона пов’язана з потребою у належних зимових сховищах. Загальновідомо, що при низьких температурах кажани впадають у сплячку і корму не потребують. Якщо ці тварини як зимові сховища використовують печери, де температурний режим стабільний, то зазвичай такі види кажанів є осілими. Однак багато видів, зокрема деякі нетопирі, зимують у дуплах або скельних тріщинах, у яких температура така сама, як і зовні, тож вони вимушені переміщуватися в ті регіони, де зимові температури є вищими, що забезпечує їм менші витрати внутрішньої енергії на зігрівання тіла.
Міграції є властивими і для великих наземних ссавців. Майже всі вони пов’язані з переміщенням в райони з кращою кормовою базою. Класичним прикладом цього є осінні міграційні переміщення оленів північних (карибу в Північній Америці) з тундри в лісотундру і тайгу, де умови в зимовий період м’якіші, а корми доступніші. Під час цих переміщень олені можуть долати 500–1000 км і більше. Разом із ними мандрують і хижаки (у випадку з оленями північними, це вовки). Аналогічні переміщення тварин відбуваються в Тропічній Африці: завдяки сезонним дощам степи вкриваються багатою рослинністю, куди і прямують тисячі антилоп, газелей, зебр та інших травоїдних тварин, яких супроводжують хижаки. Відстані під час цих щорічних переміщень є досить значними, вони можуть сягати кількох сотень кілометрів. Прикладом репродукційних міграцій в Африці є зміна місць перебування слонів у період гону, коли вони долають сотні кілометрів.
Поміж ссавців найдальші переміщення здійснюють мешканці океанів – ластоногі та китоподібні. Серед перших рекордсменом є морський котик північний: із Командорських островів, де тварини розмножуються, на зимовий період вони відпливають у Японське море, долаючи до 3,5 тис. км. Масштабні міграції, але менші за відстанями, властиві також тюленям, моржам, сивучам. Китоподібні, зокрема кити, щороку тільки в одному напрямку за один міграційний сезон можуть переміщуватися на 8–10 тис. км. Так, кити сині зиму проводять у тропічних водах, де розмножуються (паруються, народжують потомство), а навесні вони переміщуються в арктичні або антарктичні океанічні зони, де в літні місяці відбувається «вибух» планктону (криля), головного корму вусатих китів.
Серед плазунів справжні масштабні міграційні переміщення здійснюють тільки морські види змій і черепах. Пов’язані ці міграції з розмноженням. Зокрема, черепахи, ставши статевозрілими, пливуть до постійних місць своєї появи на світ, де відкладають яйця. Зазвичай, це піщані пляжі деяких океанічних островів. Більшу частину року тварини проводять у багатих на корм місцях, а для виведення потомства повертаються на свою батьківщину, яка може бути в сотнях або й тисячах кілометрів. Так, черепахи зелені здійснюють міграції на 2000 км, від берегів Бразилії до о. Вознесіння.
Значна частина риб також вдається до більш-менш значних міграційних переміщень, але майже всі вони мають репродукційний характер. Наприклад, у риб прісноводних водойм (річок, озер, водосховищ) досить рідко місця нагулу співпадають із нерестовищами, тому вони вимушені, залежно від розмірів (довжини) водойми, переміщуватися на відстані від кількох до сотень кілометрів, зокрема з дельти річки в її верхів’я.
Масштабнішими є переміщення морських риб. Зокрема, норвезька популяція тріски нереститься біля берегів Норвегії, а більшу частину життя проводить за 1000 км північніше, в районі архіпелагу Шпіцберген. Досить відомими є міграційні переміщення лососевих риб: вони нерестяться у верхів’ях річок, молодь протягом 2–3 років живе в річках; потім молодняк виходить у моря, де виростає до дорослих розмірів і нагулюється до нересту, причому може віддалятися від своїх річок на тисячі кілометрів. Для продовження роду лососеві повертаються в річки, де вивелися. Таку міграцію називають анадромною, тобто риби розмножуються у прісних водоймах, а потім мігрують в океан для нагулу і повертаються назад. Для деяких видів риб характерними є катадромні міграції, які відбуваються тоді, коли вид репродукується в морській воді, а нагулюється у прісних водах. Зокрема, вугор європейський нереститься у Саргасовому морі біля берегів Північної Америки, звідки його личинки, завдяки течії Гольфстрім, потрапляють до берегів Європи, де в ріках і озерах проводять частину життя. Щоб досягти своїх нерестилищ, вже дорослі вугрі мають подолати 4–8 тис. км.
Для безхребетних тварин масштабні міграційні переміщення загалом є винятком. До цієї виняткової групи належать кілька десятків видів метеликів. Серед них найвідомішим видом є данаїда-монарх з родини Сонцевиків, котрий з тієї частини свого ареалу в Північній Америці, де перебуває у літній період, на зиму переміщується на південь на 2–3 тис. км, а весною повертається назад. У Старому Світі аналогічним за відстанню переміщень і спорідненим з попереднім видом є метелик сонцевик будяковий, який з Європи мігрує на зимівлю в Північну Африку, а весною повертається звідти.
Крім регулярних міграцій тварин різних систематичних груп, про які йшлося вище, трапляються й нециклічні переміщення багатьох видів. Такий тип переміщень називають інвазією (від латинського invasio – вторгнення). Спричиняють ці переміщення кілька чинників, причому ключовим у різних випадках може бути не один і той самий. Найчастіше це може бути пов’язано з внутрішньопопуляційними механізмами: протягом якогось сприятливого репродуктивного сезону або кількох поспіль різко зростає чисельність угруповання, щільність особин стає значно перевищувати «популяційні норми». Все це включає популяційні регулятори (агресивність тварин, дисперсійні переміщення тощо) і призводить до виселення значної кількості молодих особин зі своїх рідних територій. Водночас у сусідніх районах може скластися подібна ситуація, і тоді процес виселення набуває характеру «ланцюгової реакції»: значна частина популяційного угруповання вимушена переміщуватися за межі регіону популяції чи, навіть, ареалу виду. Серед відомих прикладів інвазійних переміщень можна згадати виселення лемінгів і пов’язаних з ними песців, а також інвазійні набіги білок, нальоти сарани тощо. Трапляються й простіші ситуації, коли виселення значної частини тварин (зазвичай молодих) спричиняє неврожай основного зимового корму (наприклад, кедрових горішків для білок або горіхівок).
Методи досліджень міграційних переміщень тварин є доволі різноманітними, більшість з них входять до групи «індивідуальне мічення». Зокрема, це класичне кільцювання (кільця з індивідуальними номерами для птахів і кажанів), мічення вухомітки або криломітки з номерами, фарбування частин тіла тощо. До цієї групи можна віднести і методи із залученням сучасних технологій, в яких використовують радіо-, супутникові та GPS-передавачі, закріплені на тілі тварини. Так можна дослідити просторове перебування тварини протягом тривалого часу (кілька років). Ряд методів дозволяє слідкувати за міграцією: зокрема, можна спостерігати за міграціями кажанів і птахів (радарні дослідження) чи морських тварин (завдяки сонару).
Мігруючі тварини потребують охорони, тому є багато національних і міжнародних законодавчих актів, які опосередковано чи прямо призначені для цього. Найбільш фундаментальною є Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (Convention on the Conservation of Migratory Species of Wild Animals, CMS), або Боннська конвенція, яку підписано в 1979 р. і девізом якої є «Мігруючі тварини не визнають державних кордонів».
У 1999 р. її підписантом стала Україна, а на кінець 2018 р. 126 країн приєдналися до неї. На жаль, членами Конвенції поки не стали такі великі країни, як США, Канада, Китай, Російська Федерація, Туреччина і ряд інших. Законодавчі механізми з охорони мігруючих тварин у рамках Боннської конвенції є доволі широкими й ефективними. Усі види мігруючих тварин, які перебувають у загрозливому стані, віднесено, залежно від його критичності, до Додатку І та Додатку ІІ. Країни-члени Конвенції повинні забезпечити суворий захист цих видів, охорону або відновлення місць їхнього існування тощо. Важливим напрямком законодавчої діяльності в рамках Конвенції є укладання угод і меморандумів взаємнопорозуміння, які присвячені охороні мігруючих тварин. Серед перших можна назвати угоди AEWA (Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотяних птахів), EUROBATS (Угода про збереження європейських популяцій кажанів), ACCOBAMS (Угода про збереження китоподібних Чорного моря, Середземного моря та прилеглої акваторії Атлантичного океану), ACAP (Угода з охорони альбатросів та буревісників). Серед Меморандумів, які є актуальними для України (усього їх 19), можна назвати такі:

  • з охорони очеретянки прудкої;
  • з охорони мігруючих хижих птахів Африки, Європи та Азії;
  • з охорони та управління центральноєвропейською популяцією дрохви;
  • з охоронних заходів для кульона тонкодзьобого;
  • з охоронних заходів для східноатлантичних популяцій тюленя-монаха.

Важливим складовим компонентом вимог конвенцій, угод та меморандумів є проведення відповідної просвітницької роботи, спрямованої на поширення серед населення інформації про необхідність охорони тварин, в тому числі й мігруючих. Саме це завдання стало одним із головних при підготовці цієї Енциклопедії.
У Енциклопедії представлені нариси, що стосуються видів, які належать до трьох класів хребетних тварин України: Риб (Pisces) – 12 нарисів, Птахів (Aves) – 289 нарисів, Ссавців (Mammalia) – 14 нарисів. Види двох інших класів хребетних – Земноводних (Amphibia) і Плазунів (Reptilia) – в нашій країні не здійснюють значних переміщень.

Важливою складовою кожного нарису є карта, на якій показано ареал виду і напрямки його міграцій. За основу ілюстрації сучасного поширення видів птахів взято карти з інтернет-сайту “Xeno-canto” (www.xeno-canto.org). Залежно від характеру перебування виду на певній території частини його ареалу мають різні кольори (див. карту нижче). Так, частина ареалу, де вид розмножується, може мати один або два варіанти забарвлення. Область, де птахи лише гніздяться, забарвлено у світло-червоний колір (на карті цифра 1). Якщо ж вони перебувають в якомусь регіоні й протягом позагніздового періоду, тобто є осілими або певною мірою кочовими, то цю територію позначено бузковим кольором (цифра 2). Жовто-зеленим кольором забарвлено території, через які птахи лише мігрують (цифра 3). Частини ареалу, де птахи проводять тільки зимовий період, зафарбовано у сіро-блакитний колір (цифра 4). У випадках, коли на картах окремих видів на сайті “Xeno-canto” було виявлено суттєві розбіжності з їхнім реальним поширенням, зокрема в Україні, зроблено коригування. Напрямки міграційних переміщень показано суцільними лініями зі стрілками, а напрямки дальніх кочівель, ймовірні маршрути міграцій і можливих відгалужень від основних маршрутів залітних видів – пунктирними.

Усі картографічні матеріали до нарисів Енциклопедії уклав Анатолій Полуда. Крім того, ним проаналізовано дані, які стосуються кільцювання і, зокрема, зворотів від мічених птахів. Так, одним із важливих результатів наукових досліджень, пов’язаних з міченням птахів, є вивчення їхнього просторового розподілу протягом річного циклу: де птахи конкретного виду (популяції, угруповання) гніздяться, в яких регіонах зимують і через які території пролітають під час сезонних переміщень.
Всю необхідну інформацію накопичено в базах даних, де елементарною одиницею запису є так званий «зворот». Він тотожний за змістом українському слову «повернення» і англійському «recovery». Записи у формулярі звороту розділено на дві частини:

  • перша містить первинну інформацію про кільцювання (мічення у ширшому значенні), де вказано вид, стать і вік птаха, а також дату, пункт і координати місця мічення;
  • у другій описано реєстрації вже закільцьованого птаха, зокрема дати, місця (у т.ч. координати) та обставин повторних виявлень. Як результат, у більшості випадків є дві дати і два географічні пункти перебування птаха, що дає можливість визначити відстань між пунктами і азимут до місця повторної реєстрації. Тож запис про повторне виявлення і є власне зворотом. Зазвичай мічений птах ставав носієм даних тільки про один зворот, що інформував про зв’язок між місця кільцювання і його загибелі (крім випадків, коли закільцьованих особин відловлювали і знову відпускали). У разі застосування кольорового мічення, що дозволяє прочитати номер кільця на відстані та ідентифікувати птаха, або при використанні радіо-, супутникових та GPS-передавачів, можна отримувати інформацію про десятки, а то й сотні місць повторних реєстрацій одного птаха, тобто таку саму кількість зворотів.

За своїми особливостями звороти розділено на дві групи – прямі й непрямі. Прямі звороти інформують про реальне переміщення птахів протягом однієї половини року або її частини: наприклад, особину закільцювали (зареєстрували) в період гніздування, під час післягніздових кочівель або в період осінньої міграції, а повторно виявили того самого року в один із названих періодів або на зимівлі. Інша частина прямих зворотів дає інформацію про переміщення птахів з місць зимівлі до районів гніздування: перша реєстрація (кільцювання) в період зимівлі чи весняної міграції і повторне виявлення на шляхах весняного перельоту або в місцях гніздування того самого року. Більшість прямих зворотів дають можливість визначити напрямки переміщення птахів, їхню швидкість, особливо тоді, коли період між датами першої і другої реєстрації є незначним.
Непрямі звороти можуть стосуватися одного річного циклу: наприклад, птаха закільцювали (зареєстрували) на гніздуванні чи осінній міграції, а повторно виявили в період весняної міграції, тобто не відомо, де він зимував і якими маршрутами переміщувався. Непрямі звороти часто пов’язують також суміжні річні цикли одного календарного року: перша реєстрація під час зимівлі чи весняної міграції, друга – того самого року в період осіннього перельоту. Більшість зворотів цієї групи стаються через понад рік і більше від часу кільцювання. Вони мають цінність, оскільки за наявності десятків, сотень, а краще тисяч зворотів птахів одного виду можна об’єктивно з’ясувати просторові зв’язки між їхніми місцями гніздування та зимівлі.
База даних Українського центру кільцювання птахів містить майже 14 тис. зворотів. Усі вони стосуються території України: птаха спорядили тією чи іншою міткою в нашій країні і повторно виявили в місцях гніздування, на шляхах міграцій чи в районах зимівлі, або ж навпаки – його закільцювали за межами України і повторно зареєстрували на її території. Якщо звороти якихось видів відсутні у базі даних Центру, то для з’ясування загальних особливостей їхньої міграції проаналізовано звороти з відповідних центрів деяких сусідніх країн, в яких були опубліковані Атласи міграцій птахів за даними кільцювання, зокрема у Німеччині, Швеції, Фінляндії. Для наочнішої ілюстрації міграційних переміщень деяких видів птахів, крім основної карти, наведено контурні карти, на яких показано маршрути перельоту певних особин, з’ясовані завдяки дистанційній телеметрії.
В Енциклопедії видові нариси розміщено згідно загальноприйнятих класифікацій:

  • для риб – Мовчан Ю. В. Риби України (таксономія, номенклатура, зауваження) // Збірник праць Зоологічного музею. – 2008–2009. – № 40. – С. 47–86;
  • птахів – Степанян Л. С. Конспект орнитологической фауны России и сопредельных территорий (в границах СССР как исторической области). – Москва : ИКЦ “Академкнига” – 2003. – 808 с., з необхідним корегування відповідно до новітніх таксономічних досліджень;
  • ссавців – Загороднюк І. В., Ємельянов І. Г. Таксономія і номенклатура ссавців України // Вісник Національного науково-природничого музею, 2012. – № 10. – С. 5–30.

Із цих літературних джерел взято й латинські назви таксонів – рядів, родин, родів та видів. Використано українські назви видів і вищих таксонів, які рекомендовано Номенклатурною комісією Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України.
У кожному видовому нарисі птахів представлено інформацію про таксономічну структуру виду: чи він є монотипним, чи політипним. В останньому випадку наведено інформацію про поширення в Україні певних підвидів, які трапляються на гніздуванні. Вказано також на можливість перебування на території нашої країни в позагніздовий період особин, котрі належать до тих підвидів, які не гніздяться в Україні, але трапляються або можуть траплятися під час міграцій і зимівлі. Відповідний таксономічний аналіз зробили Геннадій Фесенко та Анатолій Полуда. При цьому використано та враховано матеріали по внутрішньовидовій структурі птахів вітчизняної фауни, які є у довідникових виданнях:

  • Степаняна Л. С. (2003, див. вище);
  • Clements, J. F., T. S. Schulenberg, M. J. Iliff, S. M. Billerman, T. A. Fredericks, B. L. Sullivan, and C. L. Wood. 2019. The eBird/Clements Checklist of Birds of the World: v2019. Downloaded from www.birds.cornell.edu/clementschecklist/download/; сайт HBW Alive – Handbook of the Birds of the World (www.hbw.com)

Для кожного з видів, які представлено в Енциклопедії, проведено аналіз охоронного статусу: найперше зазначено, чи включено його у Додатки Боннської конвенції, чи в Угоди, які укладено в її рамках (AEWA, EUROBATS, ACCOBAMS). Крім того, надано інформацію про внесення видів до Додатків Бернської конвенції, Додатки Директиви Ради Європи щодо охорони птахів, Червоної книги України, Європейського і Міжнародного червоних списків IUCN. В останньому випадку вказано категорію охоронного статусу:

  • CR – на межі зникнення;
  • EN – під загрозою вимирання;
  • VU – вразливий;
  • NT – близький до загрозливого стану;
  • LC – найменший ризик.

У випадках, коли категорія охоронного статусу виду в Червоному списку Міжнародного союзу охорони природи (IUCN) є іншою, про це також наголошено.
А. Полуда, Г. Фесенко, А. Маркова

Національне законодавство та міжнародні договори України з питань збереження мігруючих видів диких тварин

Відповідно до Закону України “Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року” від 28.02.2019 № 2697–VIII припинення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття є однією зі стратегічних цілей національної екологічної політики. У Законі також зазначено, що Україна розташована на перетині міграційних шляхів багатьох видів фауни, через її територію проходять два основні глобальні маршрути міграції диких птахів, а деякі місця гніздування мають міжнародне значення. Одним із завдань цілі 2 «Забезпечення сталого розвитку природно-ресурсного потенціалу України» є збереження та відновлення чисельності видів природної флори та фауни, у тому числі мігруючих видів тварин, середовищ їхнього існування, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу та типових природних рослинних угруповань, що підлягають охороні.
Основні вимоги щодо охорони мігруючих видів диких тварин та середовищ їхнього існування встановлено Законом України «Про тваринний світ». Відповідно до статті 3 Закону території, що є середовищем існування об’єктів тваринного світу та шляхами міграції, підлягають охороні. Серед основних вимог та принципів охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу, визначених у статті 9 Закону, є недопустимість погіршення середовища існування, шляхів міграції та умов розмноження диких тварин. Відповідно до статті 39 Закону підприємства, установи, організації і громадяни при здійсненні будь-якої діяльності, що впливає або може вплинути на стан тваринного світу, зобов’язані забезпечувати охорону середовища існування, умов розмноження і шляхів міграції тварин. Під час розміщення, проектування і будівництва залізничних, шосейних, трубопровідних та інших транспортних магістралей, ліній електропередачі і зв’язку, а також каналів, гребель та інших гідротехнічних споруд повинні розроблятися і здійснюватися заходи, які забезпечували б збереження шляхів міграції тварин. Згідно зі статтею 41 Закону під час здійснення оцінки впливу на довкілля проектів будівництва та реконструкції підприємств, споруд та інших об’єктів, впровадження нової техніки, технології, матеріалів і речовин обов’язково враховується їх вплив на стан тваринного світу, середовище існування, шляхи міграції та умови розмноження тварин. Відповідно до статті 63 Закону за порушення встановлених законодавством вимог щодо охорони середовища існування, умов розмноження і шляхів міграції тварин передбачена адміністративна, цивільно-правова чи кримінальна відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про екологічну мережу України» однією з функцій сполучних територій (екологічних коридорів) є поєднання між собою ключових територій та забезпечення міграції тварин і обмін генетичним матеріалом.
Відповідно до п. 238 Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011–2015 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 577–р, необхідно розробити комплекс заходів щодо збереження, невиснажливого використання та відтворення мігруючих видів диких тварин і середовища їхнього існування. Відповідно до п. 240 зазначеного плану має бути розроблено та здійснено комплекс заходів зі збереження видів рослинного та тваринного світу, які занесені до Червоної книги України чи охороняються відповідно до міжнародних заходів України.
З урахуванням вимог ст. 15 Закону України «Про міжнародні договори України» щодо необхідності сумлінного дотримання міжнародних договорів України відповідно до норм міжнародного права очевидною передумовою ефективного планування і виконання заходів зі збереження біологічного різноманіття, і зокрема мігруючих видів диких тварин як його невід’ємної складової, є всебічне урахування положень міжнародних конвенцій, угод, меморандумів про взаєморозуміння, Договірною Стороною яких вступила Україна, а також документів, прийнятих їхніми керівними органами.
Україна є Стороною ряду міжнародних договорів, безпосереднім завданням яких є охорона мігруючих видів диких тварин в цілому чи її окремих груп, а саме:

  • Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (Боннська конвенція, CMS);
  • Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (AEWA);
  • Угоди про збереження популяцій європейських кажанів (EUROBATS);
  • Угоди про збереження китоподібних Чорного моря, Середземного моря і прилеглої акваторії Атлантичного океану (ACCOBAMS);
  • Меморандуму про взаєморозуміння щодо заходів збереження кульона тонкодзьобого Numenius tenuirostris;
  • Меморандуму про взаєморозуміння щодо збереження та менеджменту середньоєвропейської популяції дрохви Otis tarda;
  • Меморандуму про взаєморозуміння щодо заходів збереження очеретянки прудкої Acrocephalus paludicola.

У рамках кожного із зазначених вище договорів розроблено, обговорено, узгоджено і прийнято на конференціях (нарадах) Договірних Сторін чи нарадах країн-підписантів численні документи (резолюції, рекомендації, плани дій, керівні принципи тощо), які спрямовані на вирішення або врегулювання окремих питань, пов’язаних з видами тварин, що мігрують. Україна як Сторона вищезгаданих договорів має враховувати їх під час планування заходів реалізації внутрішньої екологічної політики в частині збереження мігруючих видів диких тварин.
Значна кількість вищезгаданих документів потребують аналізу та впровадження на національному рівні.
Важливу роль у виконанні міжнародних договорів відіграють керівні принципи (guidelines) – детальний набір розроблених провідними фахівцями рекомендацій щодо заходів, які доцільно вжити на національному рівні для вирішення специфічних проблем, що мають відношення до мігруючих видів диких тварин.
Нижче наведено рекомендований перелік питань і проблем, які обговорено керівними органами міжнародних договорів, та щодо яких прийнято відповідні рішення, які мають ураховуватись під час формування та реалізації національної та зовнішньої політики України в частині збереження та відновлення мігруючих видів диких тварин.
Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин:

  • пропозиції щодо внесення змін до додатків Боннської конвенції;
  • роз’яснення щодо застосування термінів, прийнятих у Боннській конвенції;
  • стратегічний план дій Боннської конвенції;
  • збереження та менеджмент бакланів великих в афро-євразійському регіоні; дослідження міграцій малих китоподібних;
  • збереження деркача (Crex crex), балабана (Falco cherrug) та сиворакші (Coracias garrulus);
  • роль неурядових організацій у виконанні Боннської конвенції;
  • вплив на мігруючі види тварин таких чинників, як зміна клімату, забруднення нафтою, травмування при зіткненні з лініями електропередач, вітрові електростанції, прилов, морське сміття, отруєння;
  • мігруючі види акул;
  • негативний антропогенний вплив, у тому числі звуковий, на китоподібних;
  • мігруючі види і високопатогенний пташиний грип та інші хвороби;
  • роль екологічної мережі у збереженні мігруючих видів;
  • стандартизація номенклатури;
  • статус збереження птахів суші в регіоні Африки та Євразії;

Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотяних птахів:

  • процедура підготовки індивідуальних планів дій для птахів;
  • проведення обліку оселищ мігруючих водно-болотяних птахів;
  • управління ключовими середовищами існування водно-болотяних птахів;
  • стале використання мігруючих водно-болотяних птахів;
  • розвиток екотуризму на водно-болотних угіддях;
  • зменшення негативного впливу мігруючих водно-болотяних птахів на сільськогосподарські культуру та рибальство;
  • зменшення випадків зіткнень птахів зі штучними спорудами та інших форм конфліктів між водно-болотяними птахами і діяльністю людини;
  • протокол моніторингу водно-болотяних птахів;
  • національне законодавство щодо водно-болотяних птахів;
  • уникнення, мінімізація або пом’якшення впливу розвитку інфраструктури та пов’язаних чинників непокою на водно-болотяних птахів;
  • заходи адаптації птахів до зміни клімату;
  • переселення водно-болотяних птахів з метою їх збереження;
  • надзвичайні ситуації та водно-болотяні птахи;
  • регулювання торгівлі водно-болотяними птахами;
  • інтродукція немісцевих видів водно-болотяних птахів;
  • зміни до додатків AEWA;
  • міжнародні плани дій щодо дерихвоста лучного (Glareola nordmanni), баранця великого (Gallinago media), казарки чорної (Branta bernicla bernicla), черні білоокої (Aythya nyroca), савки (Oxyura leucocephala), деркача (Crex crex), косаря (Platalea leucorodia), грицика великого (Limosa limosa), гуски малої (Anser erythropus).

Угода про збереження популяцій європейських кажанів:

  • узгодження методології моніторингу;
  • транскордонні програми щодо дослідження видів кажанів та їхнього середовища існування;
  • охорона та управління станом важливих підземних оселищ кажанів;
  • охорона кажанів та сталий лісовий менеджмент;
  • зменшення негативного впливу на кажанів від використання засобів захисту деревини;
  • надання дозволів на вилучення та дослідження вилучених з природи кажанів;
  • кажани та сказ; охорона наземних місць оселень кажанів, особливо у будівлях, що мають важливе значення як культурна спадщина;
  • етика наукових та польових досліджень;
  • виявлення та контроль летальних грибкових інфекцій кажанів;
  • охорона та менеджмент важливих місць жирування кажанів;
  • моніторинг добових та сезонних переміщень кажанів;
  • вплив вітряків на популяції кажанів;
  • роль кажанів як індикаторів біорізноманіття;
  • вплив автомобільної та іншої транспортної інфраструктури на кажанів.

Угода про збереження китоподібних Чорного моря, Середземного моря і прилеглої акваторії Атлантичного океану:

  • збереження афаліни чорноморської Tursiops truncatus ponticus та інших китоподібних Чорного моря, розроблення плану дій;
  • обмін зразками тканин китоподібних;
  • використання акустичних пристроїв та китоподібні;
  • використання пелагічних сіток;
  • освітня стратегія щодо збереження китоподібних;
  • виснаження кормових ресурсів для китоподібних;
  • створення системи банків тканин китоподібних у рамках Угоди;
  • процедура випуску китоподібних в дику природу;
  • викидання китоподібних на берег та координація дій щодо реагування на такі випадки;
  • правила комерційного спостереження за китоподібними на території дії Угоди;
  • вплив рибальства на китоподібних;
  • створення морських заповідних територій для збереження китоподібних;
  • проблема впливу антропогенних шумів на китоподібних;
  • застосування винятків у зв’язку з проведенням несмертельних досліджень in situ;
  • модельні заходи збереження китоподібних;
  • стратегія Угоди з 2013 по 2023 роки.

Меморандуми про взаєморозуміння щодо дрохви, очеретянки прудкої та кульона тонкодзьобого:

  • оновлення планів дій, що прийняті на нарадах країн-підписантів.

Меморандум про взаєморозуміння щодо заходів збереження східноатлантичної популяції тюленя-монаха середземноморського (Monachus monachus):

  • приєднання України до Меморандуму.

Крім комплексу міжнародних договорів, укладених у рамках Боннської конвенції, до збереження мігруючих видів тварин мають відношення такі міжнародні договори, Стороною яких є Україна:

  • Конвенція про біологічне різноманіття;
  • Конвенція про охорону дикої фауни і флори і природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція);
  • Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES);
  • Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як середовище існування водоплавних птахів (Рамсарська конвенція);
  • Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики;
  • Угода про виконання положень Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права від 10 грудня 1982 року, які стосуються збереження транскордонних рибних запасів та запасів далеко мігруючих риб і управління ними; Конвенція Організації Об’єднаних Націй з морського права;
  • Протокол про збереження біорізноманіття та ландшафтів Чорного моря до Конвенції про захист Чорного моря від забруднення.

Протягом 2014–2017 років прийнято ряд важливих документів у рамках міжнародних договорів зі збереження мігруючих видів тварин. Найперше це – «Стратегічний план для охорони мігруючих видів на 2015–2023 рр.», який прийнято на Конференції Сторін Конвенції мігруючих видів (КМВ) у 2014 р. (Еквадор). У Резюме документу сказано, що: Робоча група Стратегічного плану підготувала проект «Стратегічного плану з охорони мігруючих видів диких тварин на 2015–2023 рр.», який міститься в додатку до цього документа разом із відповідним проектом резолюції.
Робоча група взяла до уваги уроки, отримані від досвіду реалізації Стратегічного плану на 2006–2014 роки, результатів процесу майбутнього формування КМС та процесів стратегічного планування в інших багатосторонніх природоохоронних угодах; проведено дві зустрічі, широко пропаговано проекти Плану та надано значні можливості для створення вагомих внесків у розробку Плану.
План базується на стратегічних цілях збереження біорізноманіття, прийнятих у 2010 р. в рамках Конвенції про біологічне різноманіття у м. Нагоя (провінція Айті, Японія) та охоплює всі мігруючі види, як це визначено Конвенцією. Він має п’ять стратегічних цілей та шістнадцять цілей для мігруючих видів. Робоча група передбачає, що органи, які приймають рішення в інструментарії КМВ, а також інші партнери і зацікавлені сторони, які займаються збереженням мігруючих видів, можуть визначити другорядні цілі для видів та питання, що стосуються інструментів та організацій, залучених до досягнення цілей у Плані; Секретаріату КМВ доручено вести поточний реєстр таких другорядних цілей.
Для України цей документ має суттєве значення. Зокрема, в Меті 1 наголошено, що «Необхідно з’ясувати основні причини занепаду мігруючих видів, включивши відповідні природоохоронні та пріоритетні напрямки в пріоритети уряду та суспільства. Люди усвідомлюють багатостороннє значення мігруючих видів, їхнього середовища існування та міграційних систем, а також заходи, яких вони можуть вжити для їх збереження та забезпечення стійкості будь-якого їх використання».
Важливим є і Завдання 5, в якому наголошено, що «уряди, ключові сектори та зацікавлені сторони на всіх рівнях вживають заходів для досягнення або впровадження планів щодо сталого виробництва і споживання, зберігаючи при цьому вплив на використання природних ресурсів, включаючи середовища існування мігруючих видів, у межах безпечних екологічних норм, щоб гарантувати незмінність сприятливого статусу охорони мігруючих видів та збереження якості, цілісності, стійкості екологічних зв’язків у місцях їхнього існування та на шляхах міграцій».
Важливою для реалій України також є Резолюція КМВ 12.7 (2017 р.) «Розвиток екологічних мереж для збереження мігруючих видів», в якій зазначено: «Наголошуючи на Цілі 11 «Стратегічного плану щодо мігруючих видів на 2015–2023 роки» (Додаток 1 до Резолюції 11.2), в якому зазначено, що «всі критичні середовища існування та важливі місця для мігруючих видів слід визначити і включити до природоохоронних заходів з прив’язкою до певної території, щоб зберегти їхню якість, цілісність, стійкість і функціонування відповідно до завдання Айті 11», яке в свою чергу вимагає, щоб щонайменше 17 % наземних територій і внутрішніх водойм та 10 % прибережних територій і морських акваторій «були збережені шляхом ефективного та справедливого управління, добре представлені в мережі природоохоронних територій, включені в інші ефективні заходи збереження та інтегровані в ширші ландшафти та морські акваторії».

Володимир Домашлінець Начальник відділу охорони тваринного світу Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки Міністерства екології та природних ресурсів України
Анатолій Полуда Відповідальний редактор

Риби Pisces

Птахи Aves

Cсавці Mammalia