Loading…
 

Стоматит везикулярний

Стоматит везикулярний [uk], Везикулярный стоматит [ru], [en], [fr], [es]
Синоніми ( ).

Везикулярний стоматит (Stomatitis vesicularis) — гостре, надзвичайно контагіозне захворювання однокопитих тварин, рідше — великої рогатої худоби і свиней, що характеризується гарячкою, утворенням папул та везикул на слизовій оболонці ротової порожнини, на язиці, губах, носовому дзеркальці, а також на шкірі вінчика, міжкопитової щілини й вимені. Може хворіти людина.
Історична довідка. Захворювання вперше було встановлене в 1802 р. у Південній Америці. Описане в 1884 р. у Південній Африці Хатченом і Тейлером. Під час першої світової війни (1915 — 1917) хвороба набула значного поширення серед коней військових частин у багатьох Європейських країнах, зокрема у Франції, Італії, Англії, Німеччині. Збудник захворювання був ізольований та ідентифікований від вірусу ящуру В. Коттоном у 1925 р. У 1939 р. везикулярний стоматит був установлений в Аргентині серед коней і великої рогатої худоби, в 1941 р. — в Італії серед великої рогатої худоби, свиней і коней. У 1949 р. епізоотія везикулярного стоматиту охопила 14 штатів США, в 1950 р. поширилась у Мексиці. В 1970 — 90 pp. хворобу було встановлено в Англії, Франції, Італії, Індії, Китаї, Північній та Південній Америці.

Нині везикулярний стоматит реєструється переважно на Американському континенті, особливо в країнах Карибського регіону, де часто проходить у вигляді епізоотій. Окремі спалахи хвороби спостерігаються в Африці та Азії. У зв’язку з доброякісним перебігом це захворювання майже не завдає економічних збитків.

Збудник хвороби — РНК-вірус із родини Rhabdowiridae. Має кулясту форму, розмір 175 х 65 нм. Спіральний нуклеокапсид вкритий поверхневою оболонкою з шилоподібними виступами. В лабораторних умовах добре культивується при 35°С на хоріон-алантоїсній оболонці 7 — 8-денних курячих ембріонів, а також у первинних культурах клітин фібробластів курячого ембріона, нирок морської свинки, нирок телят, зумовлюючи на 2 — 4-ту добу після зараження ЦПД. Вірус має два імунологічне різних серотипи, в тому числі Індіана (з трьома підтипами) і Нью-Джерсі (з двома підтипами), які чітко диференціюються за допомогою РН, РЗК та РІД.

Вірус досить стійкий у зовнішньому середовищі. В обривках стінок міхурців зберігається в годівницях упродовж 3 — 4 діб, у замороженому стані — понад один рік. У ґрунті залишається життєздатним при 4 — 6°С впродовж 30 діб, при 37°С — 3 — 4 доби, в 50 %-му розчині гліцерину (рН = 7,5) — близько 1 міс. Швидко руйнується під дією різних дезінфектантів — 2 — 3 %-го розчину їдкого натру через 15 хв., формаліну — 30 хв.

Епізоотологія хвороби. У природних умовах захворювання уражає коней, мулів, велику рогату худобу, свиней, а також оленів, косуль, єнотів. Джерелом збудника хвороби є хворі та перехворілі тварини, які виділяють вірус зі слиною й епітелієм везикул. В організм сприйнятливих тварин збудник проникає через дихальні шляхи, травний канал, укуси жалких комах. Зараження відбувається під час прямого контакту і через контаміновані збудником корми, воду, пасовища, предмети догляду за тваринами, одяг та взуття обслуговуючого персоналу. Везикулярний стоматит трапляється у вигляді ензоотичних спалахів, значно рідше як епізоотія.

Вважають, що в епізоотичному процесі везикулярного стоматиту значна роль належить диким ссавцям, холоднокровним тваринам і комахам, в організмі яких вірус може зберігатись у міжепізоотичний період до 6 міс і більше. Характерною закономірністю цієї хвороби є циклічність, повторення спалахів через кожні 10 років, що пов’язують з повним зникненням імунітету у тварин після попередньої епізоотії. Хвороба виникає влітку на пасовищах, після сильних дощів, швидко поширюється і впродовж 2 — 3 тижнів охоплює 5 — 90 % чутливих тварин. Після настання холодів або сухого сезону хвороба припиняється.

Патогенез. Після проникнення в організм через травмовану шкіру або слизові оболонки вірус фіксується на епітеліальних клітинах, швидко репродукується, спричинює міжклітинний набряк, некроз епітелію, лейкоцитарну інфільтрацію, загибель клітин, утворення везикул. Через 3 — 4 доби настає короткочасна віремія, лихоманка з наступною адсорбцією вірусу на чутливих клітинах плоского багатошарового епітелію. Формуються вторинні везикули і, якщо не виникає ускладнень секундарною мікрофлорою, тварини швидко видужують.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 2 — 9 діб. Перебіг хвороби гострий. На початку хвороби спостерігається підвищення температури тіла до 40,5 — 42°С, слинотеча, пригнічений стан, відмова від корму. Незабаром на слизовій оболонці язика, губ, твердого піднебіння, а в рогатої худоби на дзеркальці, в міжратичній щілині й на сосках вимені розвиваються поодинокі, а потім численні папули, які перетворюються на везикули розміром 0,2 — 3,0 см. Везикули лопаються з утворенням ерозій, що швидко загоюються, і тварини наприкінці 3 — 7-ї доби видужують. У разі ускладнення хвороби секундарною мікрофлорою розвиваються ерозійно-виразкові ушкодження шкіри в ділянці вінчика та міжратицевої щілини, а також на шкірі сосків вимені. У лактуючих корів іноді уражується вим’я, розвивається серозно-катаральний мастит, різко знижуються надої молока. Тривалість хвороби — 1 — 3 тижні, потім настає видужання. Загибелі тварин при везикулярному стоматиті майже ніколи не буває.

Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів виявляються набряки уражених ділянок шкіри та слизових оболонок, папули й везикули на різних стадіях розвитку, іноді епітелізація ерозійно-виразкових уражень.

Діагноз при типовому перебігу хвороби у коней і мулів установлюють на основі характерної клінічної картини та епізоотологічних даних. Для інших видів тварин виникає необхідність у проведенні лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Для лабораторних досліджень надсилають відібрані від хворих тварин стінки й вміст свіжих везикул, а також зскрібки з поверхні свіжоутворених виразок. Патологічний матеріал доставляють у лабораторію в рідкому азоті або в термосі з льодом, а в разі неможливості консервують у 50 %-му «забуференому» розчині гліцерину.

Лабораторні дослідження включають виявлення в патологічному матеріалі специфічного вірусного антигену за РЗК; ізоляцію вірусу в первинних культурах клітин, курячих ембріонах та від заражених білих мишенят і морських свинок з наступною ідентифікацією за РЗК і РН; визначення за РН і РЗК вірусспецифічних антитіл у парних сироватках крові перехворілих тварин. Комплементзв’язуючі антитіла з’являються в крові тварин на 7 — 14-ту добу після зараження і зберігаються упродовж 2 — 3 міс, віруснейтралізувальні антитіла з’являються на 5 — 7-му добу і зберігаються 1 — 4 роки.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення у великої рогатої худоби ящуру, у свиней — ящуру, везикулярної екзантеми й везикулярної хвороби. На везикулярний стоматит хворіють усі види тварин, тоді як до вірусу ящуру коні не чутливі. На везикулярну хворобу та везикулярну екзантему захворюють тільки свині. Біопроба на білих мишенятах і виявлення специфічного вірусного антигену за РЗК в патологічному матеріалі дають змогу надійно диференціювати ці хвороби.

Лікування. Специфічних засобів лікування не розроблено. Хворих тварин забезпечують м’яким поживним кормом (свіжою травою, бовтанкою), часто напувають водою. Проводять симптоматичне лікування, використовують різні антисептичні, в’яжучі, протизапальні препарати. Для запобігання секундарним інфекціям рекомендують антибіотики та сульфаніламідні препарати.

Імунітет. Після перехворювання на везикулярний стоматит у тварин формується імунітет тільки проти одного серотипу вірусу терміном від 6 до 12 міс. Засобів специфічної профілактики хвороби не розроблено.

Профілактика та заходи боротьби. Полягають у виконанні загальних ветеринарно-санітарних правил проти занесення інфекції в благополучні зони. У разі появи захворювання господарство оголошують неблагополучним і запроваджують у ньому карантинні обмеження. Забороняється введення і виведення, продаж і перегрупування тварин. Хворих тварин ізолюють і лікують. За умовно здоровими тваринами встановлюють ретельний клінічний нагляд, поліпшують умови утримання й годівлі. У приміщеннях проводять дезінфекцію і дезінсекцію. Гній знезаражують біотермічно. Для дезінфекції застосовують 3 %-й розчин формальдегіду, 2 %-й розчин їдкого натру або просвітлений розчин хлорного вапна з вмістом активного хлору 3 %. Обмеження з господарства знімають після видужання останньої хворої тварини.

Проф. Козачок В.С.
ВЕЗИКУЛЯРНИЙ СТОМАТИТ
Везикулярний стоматит (Stomatitis vesicularis) – надзвичайно контагіозна гостро перебігаюча вірусна хвороба коней, мулів, великої рогатої худоби, свиней, оленів, козуль, єнотів, проявляється гарячкою і везикулярним ураженням, а потім ерозіями слизової оболонки ротової порожнини, язика, шкіри губ, носового дзеркальця ( у свиней п’ятачка ), сосків вим’я, міжкопитної щілини, вінчика та м’якушів. Протікає у вигляді ензоотичних спалахів або епізоотій.
Люди хворіють у латентній формі або з симптомами грипу.

Хвороба включена МЕБ в список А, як високонтагіозна, яка швидко поширюється і представляє небезпеку для країн всіх континентів. Зараз, в період інтенсивних міждержавних торгово-економічних відносин, у світі ведеться посилений контроль за поширенням хвороби і приймаються відповідні заходи боротьби та профілактики.

Поширення хвороби. Вперше зареєстровано хворобу серед коней і мулів у США (1862), потім в Африці (1884), в Франції (1915), Німеччині і Англії (1918), потім в Італії, куди завезли вірус з військовими кіньми з Північної Америки і Канади. З 1920 р. великі спалахи хвороби були у Китаї серед великої рогатої худоби і свиней. Описані випадки хвороби також в Іспанії, Індії. У 1939 р. на везикулярний стоматит хворіли коні і велика рогата худоба в Аргентині, а в 1941 в Італії. Великі епізоотії хвороби були в США (1949) і Мексиці (1950). В 1970-1990 рр. спалахи хвороби знову виникли в Англії, Франції, Італії, Індії, Китаї, Північній та Південній Америці.

В даний час хвороба найбільш поширена на Американському континенті, особливо в країнах Карибського басейну. Існують спалахи її в Африці та Азії.

В 2004 р. хворобу зареєстровано в Белізі, Болівії і США.

Аналіз поширеня хвороби показує, що вона зареєстрована майже на всіх континентах світу, крім Австралії.

Економічні збитки від ВС в більшості випадків не перевищують 20-25% вартості тварини при благоприємному перебігу хвороби ( зниження вгодованості, продуктивності і працездатності). Але при епізоотичному перебігу хвороби в благополучних регіонах можуть бути значні втрати у зв’язку з летальністю корів після отелу, абортами, загибеллю до 80-90% новонароджених телят.

Слід враховувати антропозоонозний характер хвороби.

Збудник везикулярного стоматиту – РНК- утримуючий вірус із роду Vesiculovires з родини рабдовірусів, кулевидної форми, розмір 175-65 нм., вкритий оболонкою з шилоподібними виступами.(рис. ).

Вірус має 2 імунологічних серотипи – Нью Джерсі (має 2 підтипи) та Індіана (3 підтипи), які чітко диференціюються за допомогою РН, РЗК та РІД.

Вірус культивується в 7-8 денних курячих ембріонах, в первиних культурах клітин нирки тварин різних видів і походження ( великої рогатої худоби, свиней, овець, морських свинок, кроленят, мишей ).

Вірус репродукується в організмі багатьох видів хребетних і комах. Стійкість збудника порівняно не висока. Він чутливий до світла, хлороформу, ефіру. При температурі 37°С він зберігається 3-4 дні, при 60°С 20-30 хвилин, в обривках стінок везикул 3-4 доби, в поїлках, кормушках, в підстилці 3-6 днів, в землі при 4-6°С в тіні – 1 місяць, в замороженому стані – 1 рік. Добре зберігається вірус при температурі 40-70°С і в ліофілізованому стані, при температурі 100°С – гине раптово. В 50%-му забуференому розчині гліцерину при рН 7,5 і температурі 4-6°С вірус не гине біля 4 місяців, стійкий в зоні рН 2 і 12,6, у 2-3%-му розчині NаОН гине за 15 хвилин, при температурі 60°С за 30 хвилин,а при 100°С – раптово. Вірус не стійкий до дезінфектантів: 2-3%-ий розчин їдкого натру інактивує вірус за 1 хвилину, 0,5% розчин формаліну за 48 годин, а 2-3% – за 30 хвилин.

Епізоотологія хвороби. У природних умовах захворювання уражає коней, мулів, велику рогату худобу, свиней, а також оленів, косуль, єнотів. Джерелом збудника хвороби є хворі та перехворілі тварини, які виділяють вірус зі слиною й епітелієм везикул. В організм сприятливих тварин збудник проникає через дихальні шляхи, травний канал, укуси жалких комах. Зараження відбувається під час прямого контакту і через контаміновані збудником корми, воду, пасовища, предмети догляду за тваринами, доїльні установки, одяг та взуття обслуговуючого персоналу. Є дані, що вірус може зберігатись в грунті і на рослинах, та розноситься кровосисними комахами. Везикулярний стоматит протікає у вигляді ензоотичних спалахів, значно рідше як епізоотія.

Вважають, що в епізоотичному процесі везикулярного стоматиту значна роль належить диким ссавцям, холоднокровним тваринам і комахам (комарі, москіти, сліпні), в організмі яких вірус може зберігатись у міжепізоотичний період до 6 місяців і більше. Характерною закономірністю цієї хвороби є циклічність, повторення спалахів через кожні 10 років, що пов’язують з повним зникненням імунітету у тварин після попередньої епізоотії. Спалахи хвороби також можуть повторюватись щорічно. Хвороба виникає влітку на пасовищах після сильних дощів, швидко поширюється і впродовж 2-3 тижнів охоплює 5-90% чутливих тварин. З настанням холодів або сухого сезону хвороба припиняється. У північних регіонах спалахи хвороби припадають на літній і ранній осінній періоди, що пов’язано з появою великої кількості кровосисних комах.

Патогенез характеризується циклічністю і не відрізняється від такого при ящурі. Після проникнення в організм через травмовану шкіру або слизові оболонки вірус потрапляє з кров’ю в органи, фіксується на епітеліальних клітинах, швидко репродукується, спричинює міжклітинний набряк, некроз епітелію, лейкоцитарну інфільтрацію, розтягнення і загибель клітин, розрив міжклітинних перегородок і утворення везикул. Після розриву везикул утворюються ерозії. Через 3-4 доби настає короткочасна віремія, лихоманка з наступною адсорбцією вірусу на чутливих клітинах плоского багатошарового епітелію і приблизно у 50 % хворих тварин формуються вторинні везикули. Якщо не виникає ускладнень секундарної мікрофлори, тварини швидко видужують.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 2-9 діб, інколи до 12. Клінічно везикулярний стоматит протікає приблизно так, як ящур і везикулярна екзантема свиней. Перебіг хвороби гострий. На початку хвороби спостерігається підвищення температури тіла до 40,5-42°С, слинотеча, пригнічений стан, відмова від корму. Незабаром на слизовій оболонці язика, губ, твердого піднебіння, а у рогатої худоби на дзеркальці, в міжратичній щілині й на сосках вимені розвиваються поодинокі, а потім чисельні папули, які через добу перетворюються на везикули 0,2-3 см, заповнені прозорою або жовтоватою серозною рідиною. Везикули лопаються з утворенням ерозій, з великою яскраво-червоною поверхнею на язиці, яснах, носовому дзеркальці, п’ятачку (рис. ). Ерозії швидко загоюються, і тварини наприкінці 3-7 доби видужують. У разі ускладнення хвороби секундарною мікрофлорою розвиваються ерозійно-виразкові ушкодження шкіри в ділянці вінчика та міжратицевої щілини ( рис. ), а також на шкірі сосків вимені ( рис. ). У лактуючих корів іноді уражується вим’я, що призводить до розвитку серозно-катарального маститу і різкого зниження молочної продуктивності. Везикули можуть бути на кон’юктиві, слизовій оболонці носа. Тривалість хвороби 1-3 тижні, потім настає видужання. При доброякісному перебігу хвороба триває 1-3 тижні, молодняк після перехворювання розвивається повільно. У більшості тварин симптоми виражені слабо і вони видужують.Деякі тварини перехворівають латентно і їх виявляють лише серологічними дослідженнями (РЗК). Загибелі тварин при везикулярному стоматиті практично не буває.

Паталогоанатомічні зміни. При розтині трупів виявляють набряки уражених ділянок шкіри та слизових оболонок, папули, везикули й ерозії на різних стадіях розвитку, іноді епітелізацію ерозійно-виразкових уражень, які не відрізняються від ящурних при доброякісному його перебігу. В ділянках ускладнених секундарною мікрофлорою виявляють виразки з накопиченням ексудату і некротизованої тканини.

Діагноз та диференціаціальний діагноз. Везикулярний стоматит клінічно і паталогоанатомічно важко відрізнити від 3-х везикулярних вірусних хвороб: ящуру, везикулярної екзантеми, везикулярної хвороби свиней. Тому діагноз на це захворювання ставлять на основі аналізу епізоотичних даних (хворіють одно- і парнокопитні), клінічних ознак (везикулярні ураження) і результатів лабораторних досліджень.

Для лабораторних досліджень надсилають відібрані від хворих тварин стінки й вміст свіжих везикул, а також змиви (зіскріби) з поверхні свіже утворених ерозій. Перед взяттям матеріалу уражені місця промивають розчином пеніциліну і стрептоміцину (по 1000 ОД/мл), вміст везикул збирають стерильним шприцом або пастерівською піпеткою, а стінки везикул зрізають стерильними ножицями, змиви збирають ватним тампоном. Патологічний матеріал доставляють у лабораторію в рідкому азоті або термосі з льодом, а в разі неможливості консервують у 50%-му забуференому розчині гліцерину.

Лабораторні дослідження включають виявлення в патологічному матеріалі специфічного вірусного антигену за РЗК; ізоляцію вірусу в первинних культурах клітин курячих ембріонів та від заражених білих мишенят і морських свинок з наступною ідентифікаціею за РЗК і РН; визначення за РН і РЗК вірус специфічних антитіл у парних сироватках крові перехворілих тварин. Комплементзв’язуючі антитіла з’являються в крові тварин на 7-14-ту добу після зараження і зберігаеться упродовж 2-3 міс., віруснейтралізуючі антитіла з’являються на 5-7-му добу і зберігаеться 1-4 роки.

Диференціальна діагностика передбачае необхідність виключення у великої рогатої худоби ящуру, у свиней – ящуру, везикулярної екзантеми й везикулярної хвороби. На везикулярний стоматит хворіють усі види тварин, тоді як до вірусу ящуру коні нечутливі. На везикулярну хворобу та везикулярну екзантему хворіють тільки свині.

Біопроба на білих мишенятах і виявлення специфічного вірусного антигену за РЗК в патологічному матеріалі дають змогу надійно диференціювати ці хвороби. Біопробу на сільськогосподарських тваринах ставлять при одержанні сумнівних результатів у названих дослідженнях, використовуючи діагностичні набори з кожної хвороби. При лабораторній диференціальній діагностиці застосовують біопробу на різних видах сільськогосподарських тварин і діагностичні набори відповідно до кожної хвороби та настанови щодо їх застосування ( табл.1.)

Лікування. Специфічних засобів лікування не розроблено. Хворих тварин забезпечують м’яким поживним кормом (свіжою травою, бовтанкою), часто напувають водою. Проводять симптоматичне лікування, використовують різні антисептики, в’яжучі, протизапальні препарати. Для запобігання секундарним інфекціям рекомендують антибіотики та сульфаніламідні препарати.

Імунітет. Перехворілі тварини набувають типоспецифічного імунітету лише проти одного серотипу вірусу, що викликав захворювання, строком від 2 до 12 міс. Засоби специфічної профілактики не розроблені. У США інколи застосовують інактивовані кристалвіролет або B-пропіолактин вакцини, але їх епізоотична ефективність невисока. Повний імунітет створюється на 1міс., неповний – на 3міс. Після повторної прививки імунітет посилюється.

Профілактика та засоби боротьби. Для запобігання занесення збудника везикулярного стоматиту і поширення хвороби проводять загальні профілактичні заходи. Здійснюють ветеринарно-санітарні заходи, організовують карантинування ново завезених в господарства тварин, своєчасно виявляють підозрілих щодо захворювання тварин і надійно ізолюють від здорових. При виникнені хвороби проводять обмежувальні заходи. Хворих тварин ізолюють і лікують, малоцінних – забивають. Проводять дезінфекцію і дезінсекцію тваринницьких приміщень та територію неблагополучних ферм. Для дезінфекції застосовують 3%-й розчин формальдегіду, 2%-й розчин їдкого натру, або розчин хлорного вапна. У неблагополучних місцевостях не допускають контактів сприйнятливих домашніх тварин з дикими тваринами і з комахами. За здоровими тваринами систематично стежать, захищають їх від нападів кровосисних комах, періодично оглядають і обробляють. Гній знезаражують біотермічно. Обмеження з господарства знімають після одужання останньої хворої тварини.

При імпорті тварин з країн неблагополучних на везикулярний стоматит, ветеринарні служби повині вимагати міжнародний ветеринарний сертифікат, який свідчив би про благополуччя території та імпортованих тварин за останні 30 днів.

Відповідно Міжнародному ветеринарному кодексу ветадміністрації благополучних країн можуть заборонити ввезення і транзит коней, великої рогатої худоби і свиней з неблагополучних країн